Користувачі мережі поширюють відео, де Микола Гавриленко, що називає себе юристом та заступником голови Чернігівської обласної організації Асоціації українських правників, розповідає, що українці не повинні платити за газ за конституцією, а влада не знає справжньої ціни на газ в Україні.
Та протягом свого інтерв’ю він суперечить сам собі та надає хибну інформацію.
Хибна теза 1: за Конституцією надра належать народу, значить газ має бути безкоштовним.
Схожий фейк ми вже спростовували тут.
Надра землі відповідно до статті 13 Конституції дійсно належать народу. Автор навіть наводять приклад – якщо перекласти 1 грн з лівої кишені у праву, то грошей не побільшає, а от газ так «перекладають», але за нього українці платять. Утім, у автора порушена логіка трактування відносин між громадянами, газовидобувними компаніями та інститутом держави. Усі українці не мають фізичної можливості самостійно добувати газ. Відтак вони обирають людей до органів влади – верховної та місцевих рад – і делегують їм повноваження ухвалювати різні рішення. Органи влади надають дозволи видобувати газ, а газовидобувні компанії сплачують ренту за видобуток газу – тобто, вони теж наповнюють державний бюджет. Рента є своєрідною «платою» і для народу, адже і з неї, зокрема з державного бюджету, потім оплачуються суспільні блага.
Хибна теза 2: в Україні всі родовища газу працюють сотні років, то ж платити за газ не треба, бо його уже і так знайшли.
Неправда, розвідка та пошук газу відбувається в Україні постійно, відтак на таку роботу постійно потрібні кошти. Так, найновіше родовище Нафтогаз відкрив у грудні 2020 року – із перспективними запасами і ресурсами газу 2 млрд куб. м. Це стало можливим завдяки розвідувальним роботам у складних геологічних умовах на значних глибинах, понад 6 тис. м. За їх результатами компанія пробурила пошукову свердловину, яка підтвердила газові поклади і дала промисловий приплив газу – майже 100 тис. куб. м на добу.
Хибна теза 3: ціна на газ в Україні спирається на європейську, адже влада не знає, що входить у собівартість газу всередині країни.
В Україні немає єдиної фіксованої собівартості газу, адже до неї входять низка різних чинників. У цю суму входить не лише буріння, а й операційні витрати – власне видобуток газу, робота працівників на свердловині, її ремонти та підтримка безпеки, операції з посилення видобутку, коли свердловина починає виснажуватись та консервація старих свердловин. Також у неї рахують вартість залучення капіталу – тобто кредитів, сплату податків і рентних платежів державі за користування надрами.
За повідомленнями голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва у 2019 році та тодішнього голови «Укргазвидобування» Олега Прохоренка у 2018 році, собівартість 1000 куб. м газу становить $180-250 – тобто собівартість і її склад відомі. Схожу маніпуляцію про собівартість газу ми вже викривали тут.
А ціна на газ спирається на європейську не через те, що влада «не знає» собівартості, а через імпортний паритет. Імпортний паритет потрібен – і це передбачає і Енергетична стратегія до 2035 року, – щоб Україна могла повноцінно торгувати і заробляти гроші на європейському ринку газу. Якщо ж ціни на газ в Україні будуть меншими ринкових європейських, то компанії завжди будуть мати можливість продавати газ на експорт, відтак для українських споживачів газу ставатиме все менше.
Хибна теза 4: уряд не звітує, що входить до тарифу та скільки коштів йому потрібно на транспортування газу
По-перше, уряд звітує, що входить до тарифу на газ – і це:
- Оптова ціна газу за імпортним паритетом;
- Тариф на транспортування;
- Тариф на розподіл;
- Торгова націнка роздрібного постачальника;
- ПДВ.
По-друге, розподілом газу займаються облгази — вони ж газорозподільні компанії або оператори газорозподільних мереж — і більшість із них приватні. Вони відповідають за транспортування газу розподільними мережами в регіонах, тобто доставляють газ трубами, обслуговують їх, забезпечують необхідний тиск в газових мережах, усувають аварії у разі їх виникнення. Зараз в Україні функціонує 42 оператора газорозподільних мереж. Із них лише 1 оператор у стовідсотковій державній власності, 2 оператори з контрольними пакетами акцій у державній та комунальній власності, решта частково або повністю приватні. І кожній компанії, яка доставляє газ безпосередньо до споживача, Національна комісія з регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг затверджує ціну транспортування на основі їх попередніх витрат.