“Гуляща Маринка, ваш син її з пузом уже знайшов” – мати повірити не могла в те, що чула

РІЗНЕ

Анна Іванівна натішитися не могла на внука. Збитий такий вийшов, міцненький. Жінка в ньому прямо душі не чула. Колись, років десять тому, її улюблений і єдиний син Єгор взбрикнув у відповідь на батьківське бажання бачити його юристом і поїхав в інше місто.

Спочатку не дзвонив і не писав, все ображався, батьки трохи з розуму не зійшли, але потім відтанув. Але жити став там, на Півночі, додому не повернувся. Додому не їздив взагалі, правда став по скайпу щодня з батьками розмовляти. Щоб не хвилювалися так сильно, мовляв все у нього там добре.

А десь років через п’ять після свого від’їзду, раптом заявив, що їде на батьківщину до кінця життя і не сам. З молодою дружиною. Мати з батьком звичайно ж образилися на нього, але дізнавшись, що у них скоро буде внук, швидко відійшли. Невістка виявилася чудовою дівчиною, красивою, розумною і, що найголовніше, доброю.

Було видно, що вона любить їх сина, а інше для матері було неважливо. Молоді з півроку пожили у батьків, а після народження Артемчика придбали однокімнатну. Марина, невістка Ганни Іванівни, її зовсім не цуралася, ставилася як до матері рідної.

Та й жінка похилого віку прив’язалася до цієї доброї дівчини і вже не уявляла собі своєї сім’ї без неї. Але якось до Єгора в гості завалився друг-колега, будучи проїздом в їхньому місті.

Він примудрився втомити всіх. Ночувати у молодих було ніде, тому його з цією місією відправили до батьків Єгора. Гість мабуть не насолодився святом зустрічі до кінця, так як притягнув з собою пляшку горілки, яку в гордій самоті розпил.

А потім став говорити Ганні Іванівні дивні речі. Про те, що Єгор Марину з пузом взяв, що Темка не його син, що Маринка взагалі гуляща. Ледве-ледве його батько Єгора втихомирив. Вранці, провівши гостя, Анна Іванівна зателефонувала синові і попросила про зустріч поза стінами його квартири, один на один, так би мовити.

У кафе, за столиком, мати почала розпитувати сина про вчорашні бредні його гостя. Виявилося, що все це було правдою.

Тільки Марина не була гулящою, як її описував нічний оповідач. Це сталося тоді, коли Єгор ще не був знайомий з нею. Марина працювала медсестрою в лікарні і з роботи поверталася завжди пізно. В одну з таких ночей на неї напали і згвaлтyвали. Так як у дівчини були проблеми зі здоров’ям, їй абopт робити не дозволили.

Так вона і жила, поки не зустріла Єгора. Зрозумівши, що між ними зароджується щось більше, ніж дружба, Марина відразу ж розповіла про свій стан. І пояснила, що зрозуміє, якщо Єгор піде і не повернеться.

А він не пішов. Він любив її і хотів бути поруч. І чому дитина, яку носить його кохана, може бути йому чужою? Адже це її частинка. Коротше кажучи, син Анни Іванівни виявився хорошою людиною.

Коли Єгор закінчив говорити, то з якимось переляком подивився на матір. А потім відразу додав: “Мам, я тебе, звичайно ж, люблю. Але Маринку з Артемком ні за що не кину, навіть і не проси”. Мати підійшла до сина і обняла його зі словами: “Дурнику, навіщо я буду тебе просити кинути мою доньку та онука?

Я пишаюся тобою, ти справжній чоловік. А з другом тим більше не спілкуйся, не рівня він тобі. Немає в ньому того, що я виховувала в тобі. І як бачу – не безрезультатно”.

Джерело:osoblyva.com

Залишити відповідь